Формування повноцінної активної особистості має насамперед грунтуватися на вихованні у дитини почуття власної гідності, усвідомлення своєї самоцінності,
поваги до себе, віри у власні сили.
Дитина має намагатися бути сама собою, не схожою на інших.
Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи постає страх. Немає людини, яка б ніколи не переживала цього почуття. Стурбованість, тривога, страх, тривожність - такі ж невід'ємні емоційні прояви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток.
Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може пробиратися в майбутнє людини і тероризувати її все життя.
Проте слід зазначити: страх, як і інші прикрі переживання, не є однозначно шкідливим. Будь-яка емоція виконує певну конкретну функцію і допомагає дитині чи дорослому орієнтуватися в навколишньому середовищі,
захищає нас від зайвого ризику, коли ми, наприклад, переходимо вулицю тощо. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від травматизму.
Проте цим, на жаль, їхній позитивний вплив обмежується.
За походженням страхи поділяються на такі види:
- навіювані,
- особистісно-зумовлені,
- ситуативні.
Навіювані страхи виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого. Психологи виділяють окремі конкретні причини наві.ваних страхів, зокрема, залякування (жартома чи зумисне), фізичні покарання, примушування,
приниження особистої гідності,
висміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки. Кожна з названих причин може зумовити виникнення в дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним.
Ось деякі з традиційних висловлювань дорослих у цьому випадку:
«Сашко, не плач, бо зараз покличу медсестру щоб зробила тобі укол»; «Погано поводитимешся - віддам чужому дядькові»; «Бабай зараз прийде до тебе!».
Особистісно-зумовлені страхи виникають через незадоволення життєво-важливих потреб для повноцінного розвитку особистості. Це можуть бути думки про свої вади, недоліки, відсутність упевненості маляти в любові батьків, розлука з об'єктом прихильності, страх засинати, залишатися самому у темному приміщенні, вдома без дорослих, захворіти. Такі страхи дуже важко усунути.
Ситуативні страхи спричинені реальними подіями у житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, землетрус, мультфільми чи казка з жахами,
присутність дитини на похороні.
У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи минають, але залишають важкий слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини. Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити до переляку.
Отже, чого можуть боятися наші діти? Це залежить від віку дитини. До 7 років удітей переважають так звані природні страхи, які базуються на інстинкті самозбереження. В 7-10 років наступає рівновага між природніми та соціальними страхами (самотності, покарання, запізнення). Якщо описати більш конкретно, то можна виділити окремі страхи, які притаманні певному віковому періоду.
Перший рік життя:
- страх нової обстановки;
- страх відділення від матері;
- страх сторонніх людей.
Від 1 до 3 років:
- страх темноти (основний страх у цьому віці);
- страх залишитися насамоті;
- нічні страхи.
Від 3 до 5 років:
- страх одинокості, тобто страх “бути ніким”;
- страх темноти;
- страх замкнутого простору;
- страх казкових персонажів.
Від 5 до 7 років;
- страхи, пов’язані зі стихіями: пожаром, глибиной;
- страх батьківського покарання;
- страх перед тваринами;
- страх страшних снів;
- страх втратити батьків;
- страх запізнитися тощо.
Так само як і страхи, уже в ранньому дитинстві може виникнути такий негативний емоційний стан як тривожність, коли дитини тривалий час самотня, позбавлена батьківської ласки, веселих ігор і забав. Відсутність емоційно-насиченої гри з батьками, братиками, сестричками не сприяє правильному емоційному реагуванню на різні стресові ситуації, збіднює емоційне життя дитини. Діти частіше відчувають тривогу, якщо вважають
найголовнішою у сім'ї маму, а не тата. Постійні нервово-психічні перевантаження, що їх відчуває жінка-мати внаслідок підміни сімейних ролей, відбиваються на її взаєминах із дітьми, викликаючи в них тривогу. Суміщення професійних та сімейних обов'язків деякими матерями також є фактором, що сприяє розвитку тривоги у дітей, оскільки діти постійно очікують на крик та погрози з боку перевтомленої матері, не можуть точно передбачити її дії.
Тривога у малюків може розвиватися не тільки в неблагополучних сім'ях, але й унаслідок формально правильного, але не досить емоційно теплого (емоційного) ставлення до них матері, батька, бабусі, дідуся. Діти в таких сім'ях відмежовуються від дорослих стіною байдужості, негативізму, заглиблюються у свої переживання. Вони, як правило, не схильні до зовнішнього відкритого вияву своїх почуттів.
